Одним з ключових законів ринку віддавна вважався баланс попиту та пропозиції.
Мовляв, у широких мас є потреба – у нас є для них пропозиція.
І ця пропозиція є поки потреба не буде задоволена, ринок належним чином насичений, біль втамований.
Парадоксально, але формальним моментом задоволення, насиченості чи втамування є момент появи нової потреби, ринку, болю.
Це – щось подібне до початку планування нового відпочинку наступного літа на схилі цьогорічного відпочинку, в останні дні цього сезону відпусток та морів.
І так як історія відпочинків після праведних трудів в одній родині позначена такими яскравими та часом справедливо незабутніми відвідинами Єгипту, Туреччини, Греції, Італії, Іспанії, Чорногорії чи інших країв, так само яскраві дитячі спогади про улюблені іграшки виносять на поверхню образи «тамагочі», «йо-йо», «спінерів», «попітів» та інших «хотілок».
Дорослі, до речі, теж далеко не втекли від свої чад: модні смартфони, годинники, прикраси, автомобілі, елементи одягу та навіть престижні райони для життя здебільшого продаються масам зрілих і сформованих індивідів за тими ж принципами, що й копійчані забавки з Китаю малим дітям по цілому світу.
Не має значення вік тих, кому призначений товар чи послуга, значення має їх бажання: раціональне, або не дуже, доросле, або дитяче воно пече, нуртує і, таким чином, дає роботу виробникам, а з ними – і відповідним маркетологам.
А маркетологи – то такий звір, що не тільки вміє зводити докупи носіїв попиту та тих, хто забезпечить відповідну пропозицію, а й створювати спершу продукт чи послугу, а вже тоді розвивати апетити цільової аудиторії під них.
Роздражнювати смак, створювати відчуття невдоволення та неспокою, малювати образи прийдешнього звільнення від цього тягаря та вселенського щастя одразу після придбання чергової «конче-необхідної-речі-бо-всі-довкола-вже-таке-мають-і-тому-їм-живеться-краще».
Не варто думати, що цей текст – це якийсь елемент самокритики для маркетологів. Радше – навпаки: йдеться про потребу визнання сили впливу певного фаху, представники якого знаються на особливостях роботи людського мозку, біохімії споживачів та вдало ними маніпулюють.
Не варто занепадати духом і самим представникам споживчого ринку: без їх щирих бажань розбавити сірі будні яскравими емоціями, повихвалятися обновками перед сусідом та потішити дітей різнобарвним і багаторазовим ворогом стресу життя було б таке нудне.
Щоправда, ще треба вміти іноді вчасно зупинятися, аби потім, з часом не виявити в шухлядах та цілі колекції забавок для дітей та дорослих, що вже морально та фізично застаріли.
Не тому, що перестали виконувати свої антистресові функції, або втратили описані маркетологами неймовірні властивості.
А тому, що ті «кляті» маркетологи вже вивили на ринок новий товар, розвинули в потенційного покупця новий відтінок споживчого болю, змусили мозок тисяч і мільйонів виділяти слину на новинку.
Не всі ж бо розуміють, що щастя не в матеріальних речах, а в тому, що ти можеш їх придбати, але все ж таки є вже достатньо зрілою людиною, аби натомість обрати собі черговий відпочинок – на березі досі незвіданого океану, чи на вершині віддаленої гори.
Чим не альтернативна форма подолання стресу сучасного світу?
Мабуть, так і відпочивають ті маркетологи, які навчилися грати на протиставленні попиту і пропозиції та за потреби міняти місцями причину і наслідок далеко не спонтанних покупок.
Вони ж ба ще ті оповідачі правдивих і захоплюючих історій.