У будь-якого оповідача історій є принаймні один потужний союзник у боротьбі за увагу та серця аудиторії.
Йдеться про людську уяву – той невидимий сторонньому світ ідей, речей, відчуттів та прагнень, в який бодай частина аудиторії вміє поринати з головою.
Звісно, йдеться не про увесь загал: є люди, які називають себе геть позбавленими уяви – такими собі приземленими матеріалістами, прагматиками.
Але це не завжди правда. Чому? Та тому, що уява кожного індивіда вмикається у той момент, коли він чує певне слово, звук, бачить перед собою певну особу, річ, ситуацію, споглядає якусь ситуацію, переживає певні емоції.
В усіх цих процесах його мозкова активність, хоче він того чи ні, але має стосунок до абстракцій, збірних образів з минулого, спогадів та аналогій, що пов’язані з баченими раніше істотами та речами, пережитими ситуаціями та емоціями.
Хіба може за такого розкладу уява бути поза грою?
От і виходить, що будь-хто зі світу сторітелінгу, майстер слова, тексту, зображення та звуку може лише тоді розраховувати на успіх, коли достатня кількість учасників його цільової аудиторії мимоволі увімкне свою уяву у потрібному сторітелеру напрямку.
Річ одна, коли в цей уявний світ особа занурюється на час прочитання, книги, перегляду фільму, або проходження гри. А річ зовсім інша, коли уява стає основою реального світу.
Пригадуєте першу «Матрицю» братів-а-нині-сестер Вачовскі зразка 1999 року?
Там один з дрібних антигероїв-зрадників відкрито погоджується на споживання уявного стейку та інших розкошів, що довкола нього намалював архітектор коду.
Він робить саме такий вибір замість того, щоби боротися в багні реальності, протиставляючи себе і свою волю цифровій системі, яка живиться людськими тілами-батарейками.
Не будемо тут аналізувати інші аспекти цього протистояння ілюзорної омани і важких реалій, але суть порівняння зрозуміла: досконалість образів, які усебічно подражнюють твій мозок приємними образами ставить тебе перед вибором.
У бізнесовому сторітелінгу такий вибір має довготриваліші наслідки за сторітелінг розважальний.
Хоча, і останній теж іноді так затягує фанів того чи іншого яскравого міфу, що вони втрачають очевидну притомність і переходять в паралельні всесвіти.
Бізнесовий сторітелінг же навпаки вміло грається на межі реальності і вигадки, емоцій та раціональності клієнта. Заграє з його бажаннями, уявленнями про себе, рисами характеру, сентиментами та ностальгією.
Усі ці поняття є елементами конструктора оповідача історії – вхідними даними для вправного фахівця.
Нічого дивного, що цитата на зразок «Чудові історії стаються з тими, хто вміє їх розповідати» приписана канадському радіоведучому Ірі Гласу. Хто інший, як не людина такої професії, може це знати напевне?
Мабуть, те саме можна сказати і про маркетологів, які знаються на тому, аби «чудові продукти та послуги продавалися тими людьми та компаніями, які наймають правильних фахівців. Які вміють полонити уяву достатньої кількості людей історіями, розказаними про ці продукти та послуги».
Словом за словом, картинкою за картинкою, послуговуючись максимально простими образами – аби охопити якомога ширшу аудиторію.
Але навіть ці монстри від оповідання монетизованих історій знають, що людська уява може бути не лише їх союзником, а й ворогом.
Особливо, якщо помилитися – натиснути не на ту клавішу людських емоцій, зачепити не той спусковий механізм емоційного реагування на подразник.
Це – той випадок, коли помилка точно є чимось страшнішим за злочин. Бо вона кидає зі схилу ту сніжну кульку, яка донизу може докотитися лавиною негативу.
Як цього уникнути?
Прочитаєте згодом у цьому ж блозі.