Сучасний маркетинг – це вже не речі/послуги, які ви пропонуєте, а історії, що ви їх розказуєте. Цьому вислову, авторство якого приписують гуру маркетингу Сету Годіну, вже понад десять років. Але його актуальність досі залишається незмінною.
Нинішні молоді стартапери повсякчас тримають в голові думку, що їх винахід, їх інновація має завжди мати за основу таке покликання, як вирішення певного болю, конкретної проблеми, що з нею має справу людина, група, ринок, людство.
Але суть тут не просто в болях, проблемах та потребах. Якщо поєднати думку Годіна з однією з перших заповідей стартапера, то суть полягає в генеруванні емоцій.
Описаний у попередньому дописі кейс зі залученням людської уяви собі в союзники має продовження саме в емоціях.
Бо і проблема, і біль – це не речі в собі, а те, як люди почуваються у певній ситуації, за конкретних обставин.
Це – те, що вони думають про себе і світ довкола, як вони переживають власні висновки та відповіді на основі запитань, що їх доля ставить перед кожним з нас.
Хтось потребує підтримки, хтось – розради, хтось – доброго слова, яке доречно виведе людину зі стану розпачу, безвиході, самотності.
Здавалося б, до чого тут маркетинг та історії? Саме правильно відчуваючи й іноді навіть наперед вгадуючи, де, коли і яку емоцію переживає людина, можна спланувати її зустріч з твоєю історією.
І важливо, щоби ця зустріч призвела до очевидної переваги твоєї історії, згенерованих нею образів в уяві людини над її поточними переживаннями та емоціями.
Щоби внаслідок зустрічі її психоемоційного стану з настроєм та картинами, породженими історією, відбувся успішний синтез – сплав окремих емоцій «доісторичного» періоду і вкладеного в історію змісту, настрою, емоцій.
Або, якщо хочете простіше, не треба говорити про синтез, а про заміну – одних емоцій на інші: невдоволення на задоволення, відчуття глухого кута на вектор руху, нудьги на радість розваги.
Для успіху справи тут замало фарту: треба знати свою цільову аудиторію, небезпідставно планувати її зустріч зі своєю історією у потрібний момент, коли вони найвразливіша – тобто найбільше потребує образів, якими насичена історія.
Отак формується чергове коло знань та вмінь. Чим краще ми вивчаємо адресатів нашої історії, тим більшим є ступінь розуміння їх мотивів, відчуттів, ходу думки, цінностей та мрій.
Якщо ми належним чином дослідили цей логічний ланцюг (подекуди – при всій його очевидній ірраціональності, якщо дивитися на кожного індивіда зі своєї дзвінниці), то є чималий шанс на те, що наша історія зайде, піпл її схаває. І, таким чином, дасть нам нову поживу для аналізу цільової аудиторії, нового витка, чергового ступеня її глибинного вивчення.
Тому сучасні «періодичні таблиці сторітелінгу» постійно збагачуються новими елементами і водночас нанизують їх на дієві патерни, шаблони, що вже давно спрацьовували і працюють досі у боротьбі за увагу людей, їх емоції та гроші.
Типовий набір звукових рядів музики та емоційна героїка реплік у трейлерах до фільмів змушує йти нас до екранів, купувати квитки чи інший шлях доступу до контенту.
Перегляд «Гладіатора», «Титаніка» або «Володаря перстенів» надихає на придбання саундтреку до цих стрічок, бо він закріплює перед очима побачені образи.
Герої книг та персонажі стрічок завдяки відданій і переконливій грі стають втіленнями чеснот та носіями рис, які читачі і глядачі у них побачили завдяки втіленим образам, що відповідали усталеним уявленням та згодом виринають на поверхню уяви при згадках про ці чесноти і риси.
Ось що змушує колесо обертатися, а індустрію працювати. І нащо іноді вишукувати щось нове, якщо старі прийоми працюють? Кому потрібна оригінальність, якщо франшизи, рімейки та сіквели стало приносять гроші?
Відповідь на цю загадку спробуймо знайти згодом.
Тут же.